Сьогодні українці святкують день Святого Миколая - головного доброго чарівника зимових свят. Десь сто років назад - хоча, скоріше, трішки більше, - картина, яку б ми побачили у традиційній українській оселі, була б схожа на сьогоднішню. Адже діти так само отримувати подарунки від Святого Миколая, а ікона Миколи Чудотворця була чи не в кожному домі. А ось 50 років назад, заглянувши у віконце типової оселі українця, ми б навряд чи побачили ознаки свята у цей день. Тому що Радянський Союз намагався повністю стерти ім‘я святого та замінити його на Діда Мороза.
Листівка з відкритих джерел
Але як вийшло так, що попри всі заборони це свято повернулося до нас? Спробуймо проаналізувати, як комуністи стирали релігійні свята, чому діти плакали на новорічних “утренниках” та як День Святого Миколая знову відродився.
Як в Україні раніше День Святого Миколая святкували
Олекса Воропай у “Традиціях і звичаях нашого народу” (том І) каже, що це веселе народне свято, на яке раніше варили пиво і скликали гостей. А по обіді, випивши пиво, запрягали коней і їздили з піснями по селу. Ранком по хатах ходили полазники, а господарі були особливо уважні до худоби, адже в цей день до тварин зверталися з їжею та кропили свяченою водою, щоб убезпечити від хижаків.
Дослідник також зазначає, що на Галичині вірили, що саме Святий Миколай приносить дітям подарунки. Але взагалі звичай дарувати подарунки дітям від імені Святого Миколая стає особливо популярним в ряді країн у ХІХ столітті, і, звичайно, він популяризується і в Україні. Хоча у часи Реформації у протестантських країнах Святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, і подарунки на Різдво дарувалися тепер саме від його імені, у німецькомовній Європі все одно широко вшановували саме цього святого, а діти чекали саме на його візит.
А сам культ Святого Миколая прийшов до нас набагато раніше, на початку другого тисячоліття, з Візантії. Його ікони брали з собою чумаки, адже він опікувався мандрівниками, його просили про допомогу у навчанні студенти, а ще шанували козаки, які просили святого про визволення бранців з неволі.
Реконструкція чумацької ікони на рибі, краєзнавець Андрій Лопушинський та художниця Оксана Оснач, фото з Facebook
Як і коли вперше виникає образ Діда Мороза
Перш за все, треба розвінчати декілька популярних міфів, які часто можна побачити на різних сайтах. По-перше, не зовсім вірно стверджувати, що Дід Мороз з’явився виключно у Радянському Союзі. Образ російського зимового чарівника формується у ХІХ столітті, приблизно тоді ж, коли з’явилося багато атрибутів сучасної російської культури. На хвилі загальноєвропейського тренду дослідження міфології російські письменники звертаються до фольклору і, надихаючись казками та легендами, поступово формують образ зимового духа, якого можна було б протиставити західному Святому Миколаю.
За прикладом братів Грімм Олександр Афанасьєв видає свій збірник народних казок у літературній обробці, де фігурує казка “Морозко”, а Володимир Одоєвський пише дитячу казку “Мороз Іванович”. Можна згадати і поему Миколи Некрасова (російського класика і уродженця Подільської губернії до речі) “Мороз, красный нос”. Усі письменники спираються на казкового Мороза (Трескун, Студенец) та Морозко - дух-втілення зими. Літературні морози часто випробовують дівчат, але успішне проходження випробувань винагороджується (пізніше момент каверзних випробувань знайшов своє втілення у звичаї читати віршик на табуретці). Такі реконструкції слов’янських міфів отримують народну увагу у другій половині ХІХ століття, коли з Німеччини приходить звичай прикрашати ялинку. Поступово під ялинками з’являються фігурки Мороза Івановича - поки що у білій шубці, бо він є втіленням зими.
До речі в основу образу Снігурочки також лягли дослідження Афанасьєва, який знайшов казку про бездітну пару, яка ліпить зі снігу собі доньку - Снігурку.
Дореволюційна листівка
Вже з 1880-х років Мороз Іванович починає асоціюватися з зимовими святами, приносить дітям подарунки, а згодом і з’являється на дореволюційних листівках. А вже у 1910 році поширюється уявлення про те, що подарунки під ялинку приносить саме Дід Мороз.
Хоча самі російські дослідники, які спеціалізуються на цій темі, погоджуються з тим, що канонічний образ Діда Мороза зі Снігуронькою виник саме у Радянському Союзі, говорити про те, що це виключно вигадка комуністів, які вкрали й переробили Санта Клауса, було б неправдою. Як і багато в чому, комуністи спиралися на традиції імперії. Саме імперія у ХІХ столітті підтримувала літературний образ Мороза Івановича (якого в народі почали називати Дідом Морозом), щоб протиставити його західному Святому Миколаю.
По-друге, так само не зовсім вірно казати, що створення образу канонічного Діда Мороза належить виключно Павлу Постишеву (це ще одна популярна теза багатьох статей) - соратнику Сталіна та ідейному творцю Голодомору (пізніше розстріляному як ворог народу). Хоча він, безумовно, був одним із головних натхненників повернення “елки”. Але щоб розібратися в цьому, давайте звернімося до подій 30-х років.
Як і навіщо Дід Мороз стає спільним досвідом для радянських республік
Подумки перемістимося на початок ХХ століття, коли революція вже відбулася і до влади прийшли більшовики. Звичайно, вони одразу ж почали боротися з Різдвом, бо радянська людина має бути атеїстом. Про Діда Мороза придумали легенду, що це страшне язичницьке божество ялинки, якому приносили криваві жертви. З іншого ж боку, святкування Різдва і Нового року називали “поповскими пережитками”.
Н. Амосов. Против рождественской елки
Але так триває недовго. Реабілітація “елки” була визначена “політикою популістського традиціоналізму” Сталіна. І після того, як все минуле десятиріччя звичай ставити ялинку критикувався з кожної праски, 28 грудня 1935 року в газеті “Правда” виходить відкритий лист Постишева “Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку!”
“В дореволюционное время буржуазия и чиновники буржуазии всегда устраивали на Новый год своим детям елку. Дети рабочих с завистью через окно посматривали на сверкающую разноцветными огнями елку и веселящихся вокруг нее детей богатеев.
Почему у нас школы, детские дома, ясли, детские клубы, дворцы пионеров лишают этого прекрасного удовольствия ребятишек трудящихся Советской страны? Какие-то, не иначе как «левые» загибщики ославили это детское развлечение как буржуазную затею.”
З листа П. Постишева у газету “Правда”
А після цього з’являються рекомендації (читайте “накази”) провести для дітей новорічні ялинки. ЗМІ тим часом впадають у міфотворчість та створюють легенду про людину, яка “вернула елку”. Самі російські дослідники (зокрема Є. Душечкіна) над ними іронізують, наводячи приклади легенд про те, як сина Постишева, якого не могли вилікувати лікарі, зцілює ялинка; як сам маленький Постишев був зачарований виглядом ялинки у вікні буржуазної сім’ї, і хотів, щоб таке диво було у кожної дитини тощо. Радянські біографи захлинаються в екстазі, описуючи ці та інші легенди, але ми з вами добре розуміємо, що хоча Постишев і був рупором повернення цієї традиції, таке рішення приймав явно не один він. Але цікаво, що міфологізація постаті Постишева (нагадую, одного з головних організаторів Голодомору) відбувається в рамках типового радянського процесу: замість того, щоб розповісти, чому ялинку забороняли, ми розповімо, як її героїчно повертали. “Добрий” дядько комуніст забирає ялинку у багатих і приносить її бідним. Землі - крестьянам, фабрікі - рабочім, дєтям - йолку.
Кадр з діафільму «Ленин у ребят на елке». А. Кононов. Художник В. Коновалов. 1940
Не випадково процес відновлення традиції святкування зимових свят відбувається у 30-х роках - роках колективізації, голоду та виникнення ГУЛАГу. Радянська влада добре розуміла: для людей радянських республік треба створити спільний досвід, якесь яскраве свято. Діти, які жили у СРСР мали відчувати себе частиною “одного народу”. В методичках до “утренников” буквально писали, що дитячі голоси мають зливатися в один хор, який прославляє “вождя”. Діти мали радіти, відчувати себе радянськими дітьми та не думати про те, де їх батьки (частина з яких була репресована).
З огляду на це виглядає не так вже й дивно, що повернути свято пропонує Постишев. Все це - послідовна політика режиму.
Та повернімося до 1936 року, коли в різних частинах Радянського Союзу тестуються різні формати “утренников”. У 1937 році за мотивами цих свят виходить збірник статей “Елка” під редакцією С. Базикіна та Є. Флєріной. Це статті педагогічного спрямування, автори яких розмірковують, чи треба робити з дітьми ялинкові іграшки, що їм розповідати про ялинку і, головне, “давать ли ряженых и можно ли дать дед-мороза”. Звідти ми дізнаємося, що на святах пробували різних “ряжених” - і Петрушок, і зайчиків, і Дідів Морозів. І хоча дослідники (і автори самих статей) пишуть, що найбільший успіх мав саме Дід Мороз як дарувач подарунків, ми також дізнаємося, що для малих дітей, які зростали без новорічних свят, образ Діда Мороза подекуди був незрозумілим та навіть лякаючим. Наприклад, Діда Мороза вони сприймають за “дедушку из колхоза”. А ось що пише сама авторка збірника статей Флєріна на цю тему:
Скрін у поганій якості, на жаль, не вдалося знайти сканів у кращій
Якщо коротко, дошкільнята, яким образ Діда Мороза був невідомий, перелякалися та почали плакати (шість дітей з групи). Причому злякалися настільки, що навіть не хотіли брати подарунків.
Щоправда, старші діти на Діда Мороза реагують більш позитивно. І. Іохельсон в іншій статті описує, як на ялинці з’являються справжні сани - і діти захоплені цим видовищем. Але відмічає: поява Діда Мороза має бути кульмінацією свята, щоб усі події після не затьмарювали її. Ось так поступово вимальовується класична схема “утренника”, де всі кличуть Діда Мороза, він з’являється і ялинка запалюється.
В статті Іохельсона ще є цікавий абзац про активне зображання “дружби народів”.
“Это чтоб он [іноземний професор] видел, как у нас любят негров”.
Отже, в ході експериментів педагогів окреслюється більш-менш типова схема дитячого свята. Широкому загалу її презентують у 1937 році. У Домі Союзів діти кличуть Діда Мороза, він проходить зі своєю внучкою Снігуронькою, роздає подарунки та стучить посохом.
Але перша радянська ялинка відбувається ще в Харкові - одному з найбільш постраждалих від голоду міст - у 1935 році. У будинок піонерів приходить близько 1200 дітей - більшість в костюмах героїв-червоноармійців по типу Чапаєва.
Новорічний маскарад у будинку Червоної Армії, Харків, 1937, Джерело
Новорічні ялинки котяться усім союзом, але справжнього розмаху цієї традиції Постишеву, який озвучив необхідність повернення ялинки (хоча його роль у поверненні саме Діда Мороза важко зараз визначити, бо, як ми зрозуміли, над сценаріями новорічних свят працювало багато людей) побачити все ж не довелося. У лютому 1938 року він був заарештований, а згодом розстріляний “за організацію диверсійної-шкідницької діяльності в Україні”. Подейкують, що за декілька років перед цим йому скрізь почали ввижатися свастики та портрети ворогів народу (наприклад, на розрізі ковбаси та у полум’ї сірників).
У постраждалих від голоду і репресій українських містах дітей продовжували збирали на “елки”, прикрашені червоною зіркою. Експеримент зі створення спільного святкового досвіду був успішним.
Сила народної пам’яті: Незалежність та повернення Святого Миколая
Або ні?
Під час Другої Світової війни та певний час після відбувається короткий ренесанс Різдва. Посилення релігійного впливу є доволі характерним під час війн: люди звертаються до релігії або індивідуальних духовних практик, шукаючи відповіді на хвилюючі питання. Саме так під час та після Першої Світової війни було помічене дуже сильне зростання цікавості до спіритуалізму та окультизму, наприклад.
Про Різдво, яке відзначали полонені німці та латвійці, у своєму романі “В круге первом” згадує Олександр Солженіцин. А от про українське Різдво згадує й художниця Алла Андрєєва, описуючи святкову виставу ув’язнених режимом українок з Заходу України, з якими вона сиділа разом у таборах, коли її звинуватили в антирадянській агітації та підготовці змови проти вождя:
«На Рождество украинки устраивали вертеп. Это разыгрывалась мистерия Рождества. Шепотом передавали: “Аллочка, четвертый барак… в восемь часов после ужина”. Приходишь, залезаешь на верхние нары, делая вид, что с кем-то там разговариваешь. Понемножечку все рассаживаются, и начинается мистерия. Рождество Христово. Ангел поет, плачут матери, у которых Ирод детей убил. Потом все, что полагается в этом простом и чистом рождественском мистическом представлении.»
1950 рік
Різдвяна листівка УПА 1946 року, Джерело
Після війни з новою силою відроджується новорічна радянська традиція - адже людям знову потрібне свято. Хоча спочатку ряджені, зокрема й Дід Мороз, відходять на другий план, а не перший виходить концепція “маскараду”, у брежнєвську епоху формується своєрідний новорічний канон: “блакитний вогник, мандарини (за якими ще треба вистояти чергу), олів’є.
Що ж до Святого Миколая, то в Україні ця традиція, як і традиція святкування Різдва, зберігається у селах. Попри заборону офіційної влади, літні люди передають традиції наступним поколінням. Особливо добре свято Миколайчика зберігається на Заході країни, бо цей регіон менше пробув у складі Радянського Союзу. На Закарпатті навіть зберігаються традиції відзначати два святкових дні: 6 грудня приходить угорський Мікулаш, а 19 грудня – український Святий Миколай. А замість листів діти вкладали побажання у вимиті черевики, які виставляли у вікно.
Але загалом День Святого Миколая, як і Різдво, залишаються табуйованими. Лише під час відлиги відбуваються спроби українізувати звичного Діда Мороза.
Дід Мороз з бандурою та слуцьким поясом. Новорічна листівка, СРСР. Джерело
Але з відновленням Незалежності відновлюються і традиції, які так чи інакше зберігалися і передавалися в сім’ях, від старших до молодших. День Святого Миколая якось навіть непомітно знову стає звичним: у театрах ставляться п’єси, видаються казки, вірші, поштові марки, пам’ятні монети та навіть фільми. Все це відбувається органічно - ніби свято і не забороняли колись на багато десятиріч.
Постер фільму «Пригоди S Миколая»
У 2018 році проводиться масштабне опитування соціологічної групи "Рейтинг", яке з’ясовує, що до Діда Мороза прихильні лише 25 % українців, у той час як до Святого Миколая - близько 43 %. У наступний рік ця цифра зростає до половини опитаних. Святий Миколай впевнено перемагає Діда Мороза в Україні за рейтингом. 76% українців у 2019 зізнаються, що дарують подарунки на Миколайчика.
Саме Святий Миколай відкриває святковий ярмарок та ялинку у Києві. Добрий чарівник, покровитель торгівлі та землеробства, який опікується студентами і дітьми, а також допомагає морякам, знову ходить столицею України, даруючи радість дітям і дорослим.
Висновки і роздуми
І все ж як не намагалися совки стерти образ Святого Миколая, підмінити його Дідом Морозом, побороти національну пам’ять так і не вдалося. Сьогодні, як і понад сторіччя назад, діти заглядатимуть під подушку, щоб знайти там ласощі або іграшки.
Втім, росія не міняє своїх репресивних методів. Буквально на днях з’явилася новина, що у захоплених містах Луганської області, які взяв “під шефство” Татарстан, замість Святого Миколая прийде Киш Бабай. Це чергова спроба стерти питомо українські традиції. Проте приклад Радянського Союзу з його Новим Роком доводить: свята не так просто замінити чимось іншим. Адже народна пам’ять жива, і вона ретельно зберігає все, що є частиною ідентичності: культуру, мову та навіть традиції і сюжети свят різдвяного циклу.