Фото кухонної шухляди зі зруйнованого будинку, яка, попри все, витримала удар, вже облетіло світ. Найуважніші помітили зверху шухлядки дивозвіра або “доброго звіра”. Це - виріб легендарного Васильківського заводу майоліки. А майолікові півники, які і досі прикрашають інтер’єри багатьох українських будинків - творіння Прокіпа Бідасюка, видатного українського кераміста. Але перш ніж майолікові півники та баранці з’явилися на полицях в українців, новітнє українське мистецтво, а, зокрема, і кераміка пройшла довгий шлях.

Сміливе та експериментальне українське мистецтво у 20-30-х роках ХХ сторіччя

Прокіп Бідасюк учень художника “бойчукіста” Василя Седляра. Бойчукістами називали представників напряму, що оформився у 20-ті роки ХХ ст., та полягав у пошуці форм сучасного українського мистецтва за допомогою використання традицій українського народного та частково візантійського мистецтва. Василь Седляр, Оксана Павленко, Іван Падалка, Антоніна Іванова, Костянтин Єлева, Онуфрій Бізюков, Софія Налепинська-Бойчук - ці та багато інших відомих художників та викладачів Академії мистецтв України творчо переосмисляли народні ремесла і традиційні промисли, шукаючи нових форм для збереження традицій. Саме їх роботи задавали тенденції усьому українському мистецтву у 20-ті роки. Роботи самого Михайла Бойчука, на честь якого було названо цілий напрямок, вирізняються біблейськими мотивами та схожі за стилем з візантійськими іконами.

Михайло Бойчук, “Українка”, поч. 1910-х

Бойчукісти часто використовували для своіх робіт темпера (фарби, якими зазвичай пишуть ікони) і традиційні іконописні прийоми.

Нові тенденції впливали і на українських керамістів: вони експерементували з формами та матеріалами. Українське мистецтво 20-30-х років тяжіло до європейських тенденцій - воно було сміливим, міксувало різні напрямки і при цьому зберігало самобутність - що не дуже подобалося радянській владі.

“У 1937 році починається Великий терор. Масове знищення невгодних плавно перетікає в безконтрольні репресії, коли людину можуть убити, просто переплутавши прізвище в розстрільному списку. Ці процеси охоплюють весь СРСР, а в Україні відбуваються особливо ретельні зачистки творчої інтелігенції. За деякими даними, на Україну припадає більше як третина всіх знищених у СРСР у 1930–1940-х роках художників.”

Аліса Ложкіна, «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.»

Окрім репресій, радянська влада значно обмежувала художників у способах самовираження. Це стосується і керамістів: як пише Н. Г. Мироненко у своїй статті “Діяльність “бойчукістів” на Будянському фаянсовому заводі (1917-1941)”, у радянській пресі було безліч публікацій з порадами для майстрів “уникати складних форм” та “скоротити кобальт, пурпур і позолоть як більш дорогий товар”. Вироби повинні бути “пристосовані для використання у робітничо-селянському середовищі” - тобто спрощені.

“В 1926 р. у журналі «Кераміка й скло» художником Я. В. Гурецьким була зроблена пропозиція скоротити стандартний фаянсовий сервіз широкого вжитку до 9 форм предметів (у порівнянні з 18 – 27 формами дореволюційного часу).”

Н. Г. Мироненко з посиланням на “Советское декоративное искусство. Материалы и документы. 1917-1932. Фарфор. Фаянс. Стекло.”


Будянський фаянсовий завод як осередок творчих пошуків та розвитку технологій

Але обмеження майстрів у формах вираження змусило їх шукати нові художні форми. В першу чергу, художники звернули увагу на розпис та оздоблення виробів. Власне, Василь Седляр, як і його учень Прокіп Бідасюк, який створив майолікового півника, працювали на вже згаданому Будянському фаянсовому заводі. На цьому заводі починають викладати технологію керамічного виробництва й керамічний живопис. Ніна Федорова вводить у виробництво нову техніку розпису ангобами – кольоровими глинами – по необпаленій поверхні фаянсу. А Ольга Черепахова створює безолов'яні й безсвинцеві нетоксичні емалі. Суворі рамки щодо форм виробів підштовхують майстрів до художніх пошуків, розвивають технології нанесення фарби.

Скульптор Прокофій (Прокіп) Бідасюк, представник межигірської школи кераміки, на Будянському заводі створює вази, тарілки та блюда, кухлі й куманці. Найбільше, як стверджують очевидці, йому подобалися розписи з зображенням коней. З-під його рук виходять статуетки «Жниця» та «Піонери», які потрапляють у широке виробництво та приносять скульптору популярність. 

Взагалі ідеологічний тиск на мистецтво та радянські мотиви - характерна риса тих часів. Художні вироби слугують цілям пропаганди та зображають оптимістичні картини соціалістичного життя, щоб відволікати увагу від реалій.

Попри це, багато творів Будянського фаянського заводу зберігають українські мотиви, зображаючи традиційні хати, дівчат та парубків у національному вбранні, сільські пейзажі та рушники.


Васильківський майоліковий завод

Прокіп Бідасюк починає працювати на Васильківському майоліковому заводі у 40-х роках. Висильків здавна був одним із найвизначніших гончарських осередків Наддніпрянщини. У 20-х роках з осередків кустарів одинаків була створена артіль «Керамік», на базі якої пізніше виникає Васильківський майоліковий завод. Як розповідають нащадки васильківських майстрів, їх вважала за куркулів та обкладали великими податками, через що вони й створили артіль. З початку 1960 років Васильківський майоліковий завод став одним з провідних підприємств української художньої промисловості.

Васильківська кераміка має багато характерних, притаманних лише їй ознак. Наприклад, для васильківських розписів характерна несиметрична композиція, масивні зображенні птахів (найчастіше півнів або чайок), малюнки з центричною композицією, орнаменти, притаманні традиційному посуду північної Київщини, а з рослинних мотивів - пірчасті листки. Детальніше про це можна прочитати тут.

Добрі майолікові звірі, джерело фото

Найбільш відомі сучасникам, мабуть, анімалістичні скульптури заводу - “добрі звірі”. Найбільше фантастичних звірів створило подружжя Надії та Валерія Протор’євих. Це леви, барани, козли, оленята та телята, різноманітні птахи тощо. Одна з найбільш відомих скульптур - це «Страшний звір», але також є і «Страшний звір, що всміхається».

“Страшний звір”

Дивозвір, якщо пригледітися, у нього на обличчі веснянки

Попри високе народне визнання подружжя Протор’євих не користувалося пошаною у владних колах, а звання заслужених художників отримали лише через чверть століття плідної праці. Бо не було в їх роботах політики - не цікавилися вони зображеннями вождів та соціалістичних картин. 

Півник Прокіпа Бідасюка вже став відомим на весь світ. Його вручили британському прем’єрові Борису Джонсону. Щоб він зміг отримати таке цікаве і насичене життя, знадобилася праця багатьох українських художників, які зберігали традиції українського народу попри утиски радянської влади та намагання загнати мистецтво у рамки. 

Ось так українське мистецтво не втрачає свою актуальність - бо в ньому є частинка самобутньої України.