Чи були наші предки фаталістами? Звичайно, перша відповідь, яка спаде на думку — однозначно так. Як і більшість доволі релігійних, а особливо монотеїстичних спільнот. Проте чи так все однозначно? Давайте спробуємо розібратися, як в українських легендах зображається людська Доля та чи можна було власними діями змінити своє життя на краще?
Іпостасі Долі
В українській міфології і фольклорі Доля постає у кількох іпостасях. Як відмічає П. Іванов, Доля іноді у легендах, казках і переказах ототожнювалася з душею предків і була відголоском давнього культу роду. Це видно у переказах про те, як хтось із померлих родичів просить залишити йому вечерю, щоб його Доля поїла. Також Доля уявлялася янголом-охоронцем, який міг допомогати людині: як порадою, так і навіть зробити за нею якусь роботу. Долю-янгола можна було зустріти, наприклад, на Різдво після обіду, якщо взяти ложку, якою їли, та вийти з нею за ворота — тоді можна було побачити Долю, яка проходить вулицею і озивається до людини по імені.
Інший підхід для Долі — це Доля природжена. Тут одночасно переплітається віра у зв’язок матері і дитини і християнське уявлення про Вищий промисел. Широко відомий пласт легенд, де Бог від народження дає людині Долю чи Недолю. Інколи Доля насправді поряд, але її треба відшукати. Доля уявлялася одягненою у багаті шати, Недоля — у одяг жебрака.
В окремих регіонах вірили, що Долю можна зустріти на перехресті — “межовому місці”. Про це розповідає Буйських Ю. у книзі «”Колись русалки по землі ходили…” Жіночі образи української міфології.» Взагалі перехресть остерігалися, бо там можна було зустрітися з нечистю або підхопити щось недобре (на перехрестях, наприклад, “скидали” хвороби — про це ми згадували у попередньому матеріалі). Проте інколи до перехресть зверталися як до місць, де можна було покращити своє життя. Так, зустрівши Долю, її можна було попросити про щось.
Так чи інакше, в більшості іпостасей Доля персоніфікована — вона має власний характер, її можна зустріти або побачити.
“Жили собі два брати: менший багатий, а старший бідний. Раз найнявся старший до меншого жати за сніп.
Жне він, жне, коли бачить: полем ходить якась жінка.
Збирає колоски і втикає їх у снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я Доля твого брата, — відповідає дівчина. — Він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього». «А де ж моя Доля?» - поцікавився він. «А твоя Доля, — відповіла дівчина, — нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і лежить під грушею. Піди, чоловіче, візьми кия та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Ось тобі, лиха Доле, за те, що не хочеш на мене працювати. Допомагай мені!» Бідняк так і вчинив: вибив києм свою Долю. З того часу в нього все пішло на лад. Невдовзі зробився він багатшим за свого брата.”
- Українська народна казка
Недоля та злидні
Доля і Недоля, художниця - Дивоока Васильєва
«Його жінка кляла-проклинала: «Бодай тебе, козаче сіромахо, побило в чистому полі три недолі: перша недоля — щоб під тобою добрий кінь пристав, друга недоля — щоб ти козаків не догнав, третя недоля — щоб тебе козаки незлюбили і в курінь не пустили».
- Словник Б.Грінченка
У міфах та легендах світ уявляється доволі дуалістичним. Тому поряд з Долею у легендах фігурує і Недоля, інколи — злидні. Сама ж Недоля зазвичай з’являється там, де немає Долі, виступає її антиподом.
Злидні вважали відколотими частинками Недолі або її дітьми — вони уявлялися невидимими маленькими жебраками. Відомий цикл казок та легенд, де герой обдурював злидні — наприклад, запрошував їх перебратися до бочки, щоб їм було комфортніше, а сам затикав бочку та вивозив її кудись.
“Злидні”, мультфільм Степана Коваля 2005 року
Існує декілька варіацій цієї казки. У одній з найбільш поширених є два брати — бідний та багатий, і бідний випадково помічає у себе вдома злидні, яких заманює у пляшку та викидає. Справи його починають йти вгору, аж тут багатий брат, позаздривши успіху меншого, розпитує його про причини успіху. Дізнавшись про злидні, він вирішує їх випустити, але злидні не хочуть оселятися у старого хазяїна і йдуть до заздрісника.
Таким чином, злидні теж персоніфіковани: вони живуть за припічком, можуть говорити до свого хазяїна і жалітися, і їх можна перехитрити.
Кому допомагає Доля
В деяких записаних легендах та казках про Долю помітний сильний вплив християнства і вони розповідають про те, що Долю не можна обхитрити. Зазвичай у них схожий сюжет: хтось підслуховує долю іншої людини і намагається її відвернути. У найпоширенішій версії популярної казки чоловік підслуховує, що новонароджена дитина (в основному хлопчик) може загинути в день свого весілля через багато років. У визначений день чоловік намагається зарадити цьому і закриває всі криниці, але наречений топиться навіть у калюжі на дашку криниці або просто притулившись до неї.
Інша частина легенд має сильні дохристиянські корені — і в них уявлення про Долю не настільки фаталістичне.
Долі можна було приглянутися — наприклад, народитися у слушний день або годину. Проте навіть щасливу Долю можна втратити, якщо бути лінивим, не удатним та не беручким. Тоді й Доля теж починала відлежуватися та лінуватися. Так само надмірне вихваляння могло привести до того, що Доля могла піти. Або хтось міг зурочити людину і відібрати щастя — тому Долю треба було пильнувати.
Втім, це працювало і навпаки — навіть якщо не випало народитися під щасливою зіркою, Долю можна було відшукати.
Картина - Жозефіна Волл
У Буковинській казці цар йде шукати Долю, щоб допомогти своєму скам’янілому через чари товарищу — той підслухав та переказав розмову, яку не слід було переказувати, порушивши табу. Дорогою цар зустрічає різних людей, які допомагають царю і просять його запитати у Долі про свої нужди: мельник не може збутися млина, а гарні дівчата — знайти чоловіків. Цар знаходить Долю та, слідуючи пораді її матері, допомагає їй працювати, не промовляючи ні слова — і тоді, оцінивши працьовитість чоловіка, вона запитує про його потреби: розповідає, як розчаклувати товарища та чому не таланить іншим. Виявляється, що мельник занадто скупий, а дівчата пізно встають та довго працюють ввечері — через те, що вони пізно встають, всі думають, що вони ледачі. Отже, в кожного невезіння знаходиться причина: чи якісь негативні риси характеру, чи суто раціональні передумови (потенційні залицяльники помилково вважали дівчат ледачими через дотримання графіку, який не є загальноприйнятим).
У ще одній казці з Подніпров’я про двох братів (традиційно багатого та бідного) менший йде шукати кращу долю. Дорогою він бачить, як Доля старшого брата важко працює, щоб в нього все було. Пошуки молодшого не виявляються успішними, аж тут дорогою додому до нього підбігає Доля брата та жаліється, що він ледачий і їй все доводиться робити за нього. Доля напрошується до молодшого брата, і він її радо приймає, після чого його справи стають кращими. Це яскравий приклад уявлень про те, що працьовиті та скромні можуть знайти свою Долю, а от ледачі — навпаки.
Отже, уявлення про Долю не були цілком фаталістичними: щастя людини залежало від її характеру і вчинків. А головний висновок можна зробити наступний: наші предки вірили, що Доля посміхається працьовитим, а, отже, щоб знайти своє щастя, треба добре попрацювати.
Ось вам казочка і бубликів в’язочка.