Ісландія, фото з фотостоків
Вірування людей, магічні традиції та фольклор цікаві тим, що можуть чудово зобразити певну епоху, дати зрозуміти, чим жили люди: що їх бентежило, як вони ставилися до тих чи інших соціальних класів, які в них потреби та переживання.
Так, серед записів ритуалів Заходу України століття приблизно ХІХ (хоча записані вони, були, вірогідно, трохи пізніше) можна знайти ритуали про те, як занапастити свою свекруху. Здавалося б: ну чому так зі свекрухами? А річ у тім, що дівчата після весілля переїжджали в будинок свого чоловіка. І лиха свекруха могла перетворити подружнє життя в пекло (згадайте хоча б «Кайдашеву сім‘ю»!) Ось так один ритуал розкриває соціальні проблеми, які існували у суспільстві, відображає переживання, які були притаманні людям певної епохи з огляду на наявні родинні традиції.
Втім, не тільки на прикладі українців ми можемо простежити, як вірування, ритуали чи фольклор слугують відображенням епохи й наявних проблем. Ісландія має з Україною дещо спільне. Адже спочатку вона знаходиться під норвезьким управлінням до XIV століття, а потім потрапляє в залежність від Данії до 1944 року. XVII століття - це взагалі період пітьми для Ісландії. Епоха найбільшого політичного та економічного пригнічення, на яку випадав і голод, і стихійні катастрофи, і, звичайно, найбільший розквіт забобонів.
Але багато в чому Ісландія зовсім нетипова країна.
Крістоф Понс у своїй роботі про окультизм і протестантизм в Ісландії («Occultisme et protestantisme en Islande. Les tendances iconophiles des contextes aniconiques») підкреслюю цікавий момент. Він описує те, як у сучасному Рейк‘явіку щотижня зустрічаються екстрасенси. І хоча сучасний езотеризм пов‘язують з індивідуалізмом, який протиставляється деяким постулатам, що пропонує церква традиційна, всі ці люди не виходили з Лютеранської Церкви Ісландії. Християнство та окультизм, які, ніби, займають протилежні позиції, цілком собі живуть разом на одній території.
Все це наслідок того, що в Ісландії фактично було три релігійні традиції, і до кожної з них, на думку дослідників, ісландці не звикли повною мірою. Так само як язичницькі уявлення довго співіснували з католицькою вірою, знаходячи компроміси в головах людей (так, в деяких замовляннях зверталися і до Одіна з богами Асґарду, і до Христа), католицькі традиції (наприклад, відомі молитви) зберігали свою популярність аж до ХІХ століття.
Трошки зрозумівши історичне тло, звернімося до ісландських казок. На думку Ейнара Олафа Свейнссона, який збирав ісландські казки: «Чимало дізнається про ісландську культуру минулих віків той, хто заглибиться в ісландські народні казки». Один із популярних мотивів ісландських казок - це чаклуни. І одні з найпопулярніших мотивів казок непростого XVII століття - це казки про злих чаклунів. І нерідко злими чаклунами у казках виявляються… пастори.
Стеблін-Каменський у «Культурі Ісландії» описує сюжети таких казок. В одній з них пастир забирає у бідної вдови останню корову як десятину (але на нього звалюється камінь дорогою назад, і корова щасливо повертається до вдови). В іншій казці чорт не може виконати прохання людини, що помирає: привести йому не жадібного священника. Адже знаходить тільки одного у Німеччині, і то до нього неможливо підійти (вірогідно, через його чесність і праведність).
Чорт, якого попросили знайти священника, що не переймається за гроші
Є ще одна з найвідоміших казок про священників-чаклунів: про Гальдра-Лофта («гальдра» тут мається на увазі чаклуна), який вивчив «Сіру Шкіру» - легендарну магічну книгу, і хотів заволодіти «Червоною шкірою». Втім, єпископа спіткала невдача: інший чаклун-єпископ, щоправда, мрець - Готтскальк - книгу йому не віддав. Лофтур Торстейнссон, до речі, реальна історична особистість. Готтскальк Нікулассон - теж.
Так чому ж у казках ісландців пастори, священники та навіть єпископи постають злими чаклунами? Пояснення цьому доволі просте: у 1540 році в Ісландії, була проведена лютеранська реформа. Монастирі були розпущені, їх майно - конфісковане, а король Данії став верховним головою церкви. У 1550 році був страчений останній римо-католицький єпископ Холар Арасон, який чинив супротив реформі, та двоє його синів. Церковна реформа в певному сенсі була формою політичного контролю, і викликала у деяких ісландців не найприємніші емоції. Руйнування монастирів також негативно позначилося на збереженні важливих культурних пам’яток, які традиційно зберігалися у монастирях. З іншого боку, саме реформа сприяла розвитку церковної літератури ісландською мовою.
Ось так за кожною казкою, легендою або записом з замовлянням може приховуватися величезний історичний контекст, що проливає світло на переживання людей, їх побут, традиції або навіть рефлексії щодо певних явищ чи процесів.